Такса

Є породи, що викликають посмішку вже самим виглядом – і такса, безперечно, одна з них. Довге витягнуте тіло на коротких вигнутих лапах, серйозна морда із звислими вухами і погляд, сповнений власної гідності, – цей силует впізнають навіть люди, далекі від кінології. Проте за кумедною зовнішністю ховається тварина з абсолютно не кумедним характером: сміливий мисливець, що виводився для полювання на барсука у його власній норі, де відступати нікуди і розраховувати можна лише на себе. Такса є однією з найпопулярніших порід у світі – за даними Американського клубу собаківництва, вона стабільно входить до топ-12 щонайменше п'ять десятиліть поспіль. Щоб зрозуміти, чому така незвична тварина здобула таку всесвітню любов, варто зазирнути за межі першого враження.

Походження

Назва породи говорить про все: «такса» у перекладі з німецької означає «барсучий пес» – «Dachs» є барсук, «Hund» є пес. Саме для полювання на цього небезпечного і норовистого звіра у його підземних сховищах і виводили цю породу у Німеччині упродовж кількох століть. Перші документальні згадки про коротколапих мисливських собак із подібним описом датуються XV–XVI століттям, хоча систематичне розведення розпочалося пізніше.

Ключовою метою була не просто мінімізація розмірів, а формування принципово нового типу мисливця. Пес мав поєднувати достатній нюх для виявлення норки, вузьке тіло для проникнення під землю, потужні короткі лапи з великими кігтями для риття і – найважливіше – характер, що не знає відступу. Барсук є твариною агресивною і зубатою, а у власній норі він має очевидну перевагу, тому від такси вимагалася готовність вступати у двобій у замкненому просторі без жодного страху.

Перший детальний стандарт породи було розроблено у Німеччині у 1879 році, а Німецький клуб такс – Deutscher Teckelklub – заснований у 1888-му є найстарішою і найбільшою організацією окремої породи у світі. Американський клуб собаківництва зареєстрував таксу у 1885 році – вона є однією з перших порід, внесених до американського реєстру.

Різновиди і зовнішність

Такса є унікальною породою за кількістю офіційних різновидів: FCI визнає дев'ять комбінацій розміру і типу шерсті, що є абсолютним рекордом серед усіх порід. Три розмірні групи перетинаються з трьома типами шерсті і утворюють повну матрицю варіантів.

Розмірні різновиди такі:

• стандартна – обхват грудей понад 35 сантиметрів, вага 7–14 кілограмів;
• мініатюрна або кроляча – обхват грудей до 35 сантиметрів, вага 3,5–5 кілограмів;
• карликова – проміжний варіант, визнаний у Німеччині, але не FCI.

Типи шерсті охоплюють:

• гладкошерста – щільна, блискуча, мінімально вимоглива до догляду;
• довгошерста – м'яка, злегка хвиляста, з характерними «бахромами» на вухах і хвості;
• жорсткошерста – жорстка щільна шерсть із підшерстком, борода і брови надають морді виразного «гномячого» вигляду.

Забарвлення породи надзвичайно різноманітні. Найпоширеніші варіанти такі:

• одноколірні – рудий від світло-кремового до темно-каштанового і чорний;
• двоколірні – чорно-підпале і коричнево-підпале;
• тигрові і мармурові – «дапль» із розкиданими світлими плямами на темному тлі;
• пегі – білий із яскравими плямами інших кольорів.

Анатомія такси є повністю підпорядкованою функції. Кіль-подібна грудна клітка дозволяє собаці розширювати її при вдиху і проштовхувати тіло у вузькому тунелі. Лопатки розташовані так, що передні лапи можуть рухатися майже паралельно тулубу. Хвіст прямий і слугував «рукояткою» – мисливець тримав за нього пса, витягуючи з нори після здобутої перемоги.

Характер

Той, хто купує таксу, розраховуючи на слухняну і лагідну кімнатну собачку, дуже швидко отримає цінний урок про природу речей. Ця порода є, мабуть, найяскравішим прикладом розриву між зовнішнім виглядом і внутрішнім змістом: крихітне тіло вміщує характер, розрахований на самостійну роботу в умовах реальної небезпеки.

Такса є впертою, незалежною і рішучою твариною. Вона не звикла погоджуватися – вона звикла приймати рішення самостійно. Саме ця якість робила її ефективним мисливцем у норі, де господар просто фізично не міг керувати діями пса. Проте у побуті та навчанні та сама незалежність перетворюється на джерело постійного протистояння між собакою і власником.

Водночас до близьких людей такса прив'язується з такою силою, що психологи поведінки тварин нерідко описують цей зв'язок як майже симбіотичний. Порода явно виокремлює «свою» людину серед усіх членів родини і рідко погоджується розділити цю прихильність рівномірно. Ревнощі до інших тварин і навіть до членів сім'ї – характерна риса, з якою варто рахуватися.

До чужих людей такси ставляться з підозрою, що межує з відвертим скептицизмом. Незнайомця вони зустрічають гучним пронизливим гавканням – і цей голос, непропорційно потужний відносно розмірів тварини, робить породу напрочуд ефективним сигнальним собакою. За даними страхових компаній США, такси кусають людей частіше, ніж більшість великих «репутаційно небезпечних» порід – не через агресивність, а через недостатню соціалізацію і неправильне виховання.

Інтелект і навчання

За шкалою Стенлі Корена такса посідає 49-е місце – результат вище середнього, але далеко не вершина. Проте і тут справа не в інтелекті, а у вибірковій слухняності: порода чудово розуміє, чого від неї хочуть, і так само чудово зважує, чи варто це робити. Саме цю рису власники такс описують однаково по всьому світу – «вона все знає, просто не завжди погоджується».

Навчання цієї породи вимагає конкретного підходу:

1. Набратися терпіння і не чекати швидких результатів. Такса засвоює команди повільніше, ніж, наприклад, вівчарка або ретривер, – але засвоєне запам'ятовує надовго. Поспіх і тиск дають протилежний результат: порода просто ігнорує вимоги, що надходять у режимі примусу.
2. Зробити навчання вигідним для самої тварини. Такса є прагматичною істотою і виконує завдання тоді, коли бачить у цьому власний інтерес. Смаколики, ігри і похвала працюють значно краще, ніж будь-який авторитарний підхід. Наприклад, команда «до ноги» засвоюється вдвічі швидше, якщо за правильне виконання слідує коротка гра з улюбленою іграшкою.
3. Обов'язково відпрацювати заборону на гавкання. Схильність до голосної вокалізації є вродженою рисою породи, і без спеціального навчання такса перетворює кожен звук за дверима на привід для тривалого концерту. Команду «тихо» варто вводити вже у щенячому віці – пізніше це зробити значно складніше.
4. Соціалізувати ретельно і рано. Природна підозрілість до чужих людей і тварин потребує корекції з перших тижнів життя у новому домі. Цуценя варто регулярно знайомити з різними людьми, середовищами і ситуаціями у віці до чотирьох місяців, поки сенситивний період ще відкритий.

При правильному підході і достатній мотивації такса здатна опанувати десятки команд і навіть брати участь у змаганнях з нюхової роботи – дисципліні, де порода виступає значно краще, ніж можна було б очікувати від її загальної репутації.

Здоров'я

Середня тривалість життя становить 12–16 років, а деякі особини доживають до 17–19. Задокументований рекорд довгожительства серед такс належить псу на ім'я Чанел із США, який прожив 21 рік і 114 днів і потрапив до Книги рекордів Гіннеса.

Попри завидне довголіття, порода має одну специфічну і дуже серйозну вразливість, про яку зобов'язаний знати кожен власник.

Головні проблеми зі здоров'ям такі:

• міжхребцева грижа – найнебезпечніша і найпоширеніша проблема породи, що виникає у 25% особин і пов'язана безпосередньо з подовженим хребтом;
• прогресуюча атрофія сітківки – спадкове захворювання зору, актуальне для всіх різновидів;
• синдром Кушинга – порушення роботи надниркових залоз, до якого такси мають підвищену генетичну схильність;
• патологія надколінника – вивих колінної чашечки, характерний переважно для мініатюрних різновидів;
• ожиріння – критично небезпечне для породи, оскільки зайва вага багаторазово збільшує навантаження на і так вразливий хребет.

Міжхребцева грижа заслуговує окремої розмови. Через непропорційно довгий хребет і хондродистрофічну будову кісток – генетичну особливість, що і зумовлює короткі лапи, – міжхребцеві диски у такс зношуються значно швидше, ніж у більшості порід. У важких випадках це призводить до паралічу задніх кінцівок, і операція коштує від 3000 до 8000 євро без гарантії повного відновлення.

Для мінімізації ризиків ветеринари рекомендують уникати стрибків із висоти, використовувати пандуси замість сходів, утримувати нормальну вагу і регулярно проходити профілактичні огляди хребта після семи років.

Догляд і утримання

Фізична активність такси повинна бути регулярною, але виваженою. Дорослий собака потребує двох прогулянок на день по 30–40 хвилин із можливістю бігти і нюхати – це важливо для психічного здоров'я мисливської тварини. Водночас стрибки на диван, сходи і різкі підйоми на задні лапи є реальними факторами ризику для хребта і їх варто мінімізувати.

Шерстяний догляд залежить від різновиду. Гладкошерста такса вимагає лише щотижневого протирання вологою рукавичкою. Довгошерста потребує розчісування двічі-тричі на тиждень і регулярного підрівнювання «бахром». Жорсткошерста різновид вимагає тримінгу двічі на рік – видалення відмерлого жорсткого покриву вручну або спеціальним ножем.

Харчування є критично важливим питанням для породи зі схильністю до ожиріння. Добова норма для стандартної такси вагою 10 кг при помірній активності становить близько 400–500 калорій. Один зайвий кілограм ваги для тварини таких пропорцій означає таке саме збільшення навантаження на хребет, як 10 зайвих кілограмів для людини.

Такса у культурі

Жодна інша порода не стала таким міжнародним символом цілої країни. Такса є неофіційним символом Німеччини настільки давно і міцно, що під час Першої та Другої світових воєн у Великій Британії та США ці собаки нерідко ставали жертвами антинімецьких настроїв – їх перейменовували на «свободних собак» або «собак свободи», аби уникнути асоціацій.

Олімпійські ігри 1972 року у Мюнхені обрали таксу офіційним маскотом – пес на ім'я Вальді став першим офіційним маскотом в олімпійській історії. Маршрут марафону тих ігор навмисно проклали у формі таксячого силуету на карті міста – факт, що й досі дивує туристів.

Такса є улюбленою моделлю для художників і дизайнерів: порода зображена на роботах Пабло Пікассо, який тримав таксу на ім'я Лямп і малював її у різні періоди творчості. Енді Воргол також був пристрасним шанувальником породи і з'являвся на публічних заходах разом зі своїми таксами Арчі і Арфою.

Такса – це порода для тих, хто готовий прийняти партнера з власною думкою і повагою до неї. Вона не стане слухняним виконавцем чужої волі і не вдаватиме покори, якої не відчуває. Натомість вона запропонує щось, що рідко зустрічається навіть серед собак, – справжнє партнерство між двома рівноправними особистостями, де довіра завойовується щодня і зберігається на все життя. Той, хто навчився розуміти цю кумедну і незламну тварину, зазвичай не уявляє вже іншого компаньйона. Мабуть, тому такса залишається однією з найулюбленіших порід у світі вже кілька століть поспіль – попри всю свою впертість і всупереч будь-якій логіці.