Ші-тцу

Є породи, що несуть у собі відбиток тих місць і людей, серед яких формувалися. Ші-тцу є, мабуть, найяскравішим прикладом такої спадкоємності: тисячу років провівши при імператорських дворах Китаю і Тибету, ця маленька тварина справді набула чогось царського – у поставі, у погляді і в переконаності, що весь світ існує насамперед для її задоволення. Попри мініатюрні розміри і пишну шерсть, що нагадує іграшку, ші-тцу є собакою зі складною і цікавою особистістю, глибокою прив'язаністю і давньою історією, яку вона носить із собою так само природно, як і свій розкішний хвіст. За даними Американського клубу собаківництва, порода стабільно входить до топ-20 найпопулярніших у США вже понад три десятиліття, а у Великій Британії та Японії займає ще вищі позиції. Щоб зрозуміти, чому ця порода підкорює серця по всьому світу, варто зазирнути далеко вглиб її тисячолітньої біографії.

Походження

Ші-тцу є однією з найдавніших порід на планеті – і це не перебільшення. Генетичні дослідження, опубліковані у журналі «Science» у 2004 році, включили ші-тцу до групи з чотирнадцяти найдавніших порід собак, чий геном найменш змінений відносно спільного предка всіх сучасних псів. У цій елітній компанії ші-тцу опинився поряд із акітою, самоїдом і чау-чау – породами, що вважаються живими реліктами стародавнього кінологічного світу.

Точне місце походження є предметом дискусій між китайськими і тибетськими дослідниками. Більшість кінологів схиляється до версії, що порода сформувалася у Тибеті на основі схрещування лхаського апсо із пекінесом і була подарована тибетськими ченцями китайським імператорам як священний дар. У Китаї тварин називали «ші-тцу цюань» – «левова собака», оскільки пишна грива навколо голови нагадувала зображення лева у буддійській іконографії.

При дворі династії Мін і пізніше Цін ші-тцу мешкали у спеціальних покоях під доглядом євнухів, яких карали, якщо з твариною щось траплялося. Розведенням займалися придворні євнухи, що суворо контролювали генофонд і отримували нагороди за найкрасивіших особин. Звичайним людям тварину не продавали – її можна було лише отримати як особливу милість від імператора.

До Європи порода потрапила у 1930-х роках, коли кілька особин були вивезені до Великої Британії і Норвегії. Другу світову породи пережили із суттєвими втратами поголів'я, і сучасна популяція у всьому світі походить лише від чотирнадцяти собак. Американський клуб собаківництва зареєстрував породу у 1969 році.

Зовнішність

Ші-тцу є однією з тих порід, чию зовнішність важко описати нейтральними словами – вона викликає емоційну реакцію майже в усіх без винятку. Пишна, довга шерсть, що спадає до землі рівною хвилею, маленьке кругле обличчя із великими темними очима і характерний хризантемоподібний візерунок шерсті на морді – все це разом справляє враження живої китайської мініатюри.

Тіло компактне і трохи видовжене, щільне і добре збалансоване. Дорослий ші-тцу важить від 4 до 7,5 кілограма при зрості 20–28 сантиметрів у холці. Попри невеликі розміри, порода є міцнішою, ніж здається на перший погляд: під пишною шерстю ховається добре розвинена мускулатура.

Голова кругла, широка і масивна відносно розмірів тіла, із короткою загостреною мордочкою і характерним «стоп» – різким переходом від чола до носа. Носик чорний, невеликий і злегка вдавлений – ознака помірної брахіцефалії, менш вираженої, ніж у мопса або французького бульдога, але достатньої для того, щоб зумовити ряд дихальних особливостей.

Хвіст пухнастий і закручений дугою над спиною – у русі він виглядає як окремий живий організм, що гордо заявляє про свою присутність.

Палітра забарвлень є однією з найширших серед усіх порід. Стандарт допускає практично будь-яке поєднання кольорів:

• золотисто-біле – найпоширеніший і найвпізнаваніший варіант;
• чорно-біле – класичний контрастний варіант;
• рудо-біле – теплі відтінки у поєднанні з білим;
• суцільне чорне, червоне, шоколадне або сіре – рідкісніші, але допустимі варіанти;
• триколірне – поєднання чорного, рудого і білого.

Характер

Ші-тцу є собакою, що поєднує в собі здатність бути одночасно надзвичайно ніжним і надзвичайно впертим – і ці дві якості не суперечать одна одній, а складають цілісний характер тварини, що тисячоліттями жила серед людей найвищого статусу і засвоїла їхню манеру: бути привітним із тими, кого любиш, і незворушним із тими, хто тобі нецікавий.

До господаря і членів родини прив'язаність є глибокою, але позбавленою нав'язливої тривожності. Ші-тцу є одним із небагатьох дрібних собак, що не страждають від сепараційної тривоги у важкій формі – при правильному вихованні порода цілком спокійно переносить кілька годин самотності, що є рідкісною і цінною якістю для міського жителя. Водночас присутність господаря є для собаки очевидним задоволенням: пес тягнеться до теплоти і фізичного контакту так природно, як до сонячного місця на килимі.

Соціальність породи є щирою і широкою. На відміну від багатьох собак із охоронним інстинктом, ші-тцу ставиться до незнайомців без підозрілості – він може бути стриманим при першому знайомстві, але рідко демонструє справжню закритість. Саме тому порода чудово підходить для людей, що часто приймають гостей і беруть собаку у громадські місця.

Із дітьми ші-тцу поводиться терпляче і лагідно – і це підтверджується не лише словами власників, але й спостереженнями поведінкових дослідників. Порода виявляє виразну толерантність до дитячого ентузіазму, хоча і встановлює власні межі, якщо поводження стає надто грубим.

До інших тварин – і собак, і кішок – ші-тцу ставиться з нейтральністю або доброзичливістю. Виражена агресія до ровесників абсолютно нехарактерна для породи.

Інтелект і навчання

За рейтингом Стенлі Корена ші-тцу посідає 70-е місце серед 138 порід – результат нижче середнього, що є наслідком не браку інтелекту, а браку бажання його демонструвати на умовах людини. Порода є кмітливою у повсякденному житті: запам'ятовує маршрути прогулянок, розпізнає десятки слів і миттєво розуміє зміни у настрої господаря. Проте виконувати команди заради команд – не в природі тварини, що тисячоліттями жила як почесний гість, а не як робочий пес.

Навчання ші-тцу вимагає конкретного і терплячого підходу:

1. Знайти правильну мотивацію для кожної конкретної тварини. Одні ші-тцу є класичними «харчовиками» і бездоганно працюють за смаколики, інші байдужі до їжі, але чудово реагують на похвалу і ніжний голос, треті мотивуються грою з улюбленою іграшкою. Визначення індивідуального мотиватора є першим і найважливішим кроком у навчанні цієї породи.
2. Залишатися послідовним і не потурати маніпуляціям. Ші-тцу є надзвичайно здібним маніпулятором – він швидко усвідомлює, що пронизливий погляд або демонстративна образа змушують господаря відступати від вимог. Один раз поступившись, власник відкочується у навчанні на кілька тижнів назад.
3. Вирішити питання привчання до туалету у перші тижні і не відступати. Це є найвідомішою складністю у навчанні породи: ші-тцу важче за більшість інших собак засвоює правила туалету і нерідко «забуває» їх при будь-яких змінах у розпорядку. Суворий режим із виходами надвір у один і той самий час і незмінна реакція на помилки є єдиним ефективним підходом.
4. Не скорочувати заняття через «жалість». Порода є фізично здоровою настільки, щоб витримати повноцінне навчання, – і потурання уявній «крихкості» формує розбещеного і некерованого собаку. Ші-тцу потребує тих самих чітких меж і послідовного виховання, що і будь-яка велика робоча порода.

Здоров'я

Середня тривалість життя ші-тцу становить 13–16 років – чудовий показник, що відображає загальну міцність генофонду, не зіпсованого надмірною спеціалізованою селекцією. Задокументовані випадки досягнення 18–19 років є рідкісними, але не поодинокими.

Попри загальне довголіття, порода має ряд характерних вразливостей:

• брахіцефальний обструктивний синдром – менш виражений, ніж у мопса або французького бульдога, але присутній у значної частини особин;
• захворювання очей – виразки рогівки, «суха очна мозоль» і вивих кришталика через великі опуклі очі;
• хвороба нирок – спадкова ниркова дисплазія є специфічною для породи і може виявлятися у молодому віці;
• дисплазія кульшових суглобів – зустрічається рідше, ніж у великих порід, але все ж трапляється;
• захворювання міжхребцевих дисків – актуальне для середнього і старшого віку через видовжений хребет;
• алергічні дерматити – порода має підвищену схильність до харчових і контактних алергій.

Ниркова дисплазія є найспецифічнішою і найнебезпечнішою генетичною проблемою породи. Захворювання характеризується аномальним розвитком ниркової тканини і може призводити до ниркової недостатності вже у молодому або середньому віці. Відповідальні заводчики тестують виробників на цю патологію – і при виборі цуценяти варто обов'язково запитувати про результати таких тестів у батьків.

Догляд і утримання

Шерсть ші-тцу є найвідомішою особливістю породи – і водночас найбільшою статтею догляду. Довгий, шовковистий, позбавлений підшерстку покрив не линяє так само, як у більшості порід, але безперервно росте і без регулярного догляду ковтуниться у щільні килтики, що завдають тварині дискомфорту і болю. Щоденне розчісування є обов'язковою процедурою для власників, що утримують повну довжину шерсті.

Більшість власників-непрофесіоналів обирають практичну коротку стрижку «під щеня», що робить тварину схожою на пухнасте кругле хмаринко і зводить щоденний догляд до мінімуму. Стрижка потрібна кожні 6–8 тижнів – це суттєва стаття витрат, яку варто закласти у бюджет іще до появи цуценяти у домі.

Очі потребують щоденного уважного огляду і очищення від виділень м'якою вологою серветкою. Шерсть навколо очей у деяких особин росте надто швидко і може подразнювати рогівку – у таких випадках її підрізають або закріплюють невеликою шпилькою.

Фізичне навантаження є помірним: дві прогулянки по 20–30 хвилин щодня є достатнім рівнем активності. Через помірну брахіцефалію прогулянки у спеку варто планувати у прохолодніший час доби, хоча порода переносить тепло значно краще, ніж мопс або французький бульдог.

Ші-тцу у мистецтві і сучасному житті

Зображення, що нагадують ші-тцу, знайдені на китайських вазах і тканинах, датованих VII–VIII століттями нашої ери. Порода фігурує у живописі часів династій Тан і Мін як невід'ємний атрибут придворного побуту. Бронзові фігурки «левових собак», що охороняють входи до китайських храмів і урядових будівель, зображають тварину, у якій без зусиль впізнається ші-тцу – тільки у значно збільшеному і символізованому вигляді.

У XX столітті порода отримала нових відомих прихильників. Нікіта Хрущов отримав у подарунок ші-тцу під час офіційного візиту і, за свідченнями очевидців, виявив до тварини тепло, яке рідко демонстрував публічно. Маріна Цвєтаєва присвятила кілька рядків ші-тцу у приватному листуванні. У новітній час породу утримують Білл Гейтс, Нікол Кідман і Марайя Кері – люди, що мають можливість обрати будь-яку породу, і свідомо обрали саме цю.

Ші-тцу є породою, що підходить людям, здатним оцінити тонкість над прямолінійністю і характер над слухняністю. Ця тварина не стане безмовним виконавцем команд і не буде удавати захоплення там, де його немає, – зате запропонує щось значно рідкісніше: справжнє партнерство між двома особистостями, кожна з яких має власний погляд на світ. Тисяча років при імператорських дворах залишила на породі незгладимий відбиток – і той, хто готовий прийняти цей спадок разом із пишною шерстю і гордим поглядом, відкриває для себе одного з найцікавіших і найвдячніших компаньйонів у всьому різноманітті кінологічного світу.