Чихуахуа

Існують породи, що вражають розмірами і силою, – але є й такі, чия велич криється зовсім в іншому. Декоративні собаки нерідко недооцінюють: їх вважають примхливими іграшками для любителів розкоші, не здатними ні на що серйозне. Чіхуахуа спростовує цей стереотип щодня – своїм характером, інтелектом і напрочуд сильною особистістю. Ця крихітна тварина є найменшою породою у світі за стандартом, однак у спілкуванні з нею дуже швидко забуваєш про будь-які розміри. Перед вами – порода з тисячолітньою історією, яка пройшла шлях від священного ритуального пса до улюбленця мільйонів.

Походження

Питання про те, звідки насправді з'явилася ця порода, досі викликає суперечки серед кінологів та істориків. Більшість дослідників схиляється до версії, що предком сучасного чіхуахуа є текічі – невелика собака давньої мексиканської цивілізації тольтеків, яка існувала ще у IX столітті нашої ери. Ацтеки, що згодом успадкували культуру тольтеків, шанували цих тварин як провідників душ померлих у потойбічний світ, а також приносили їх у жертву під час ритуалів.

Археологічні знахідки підтверджують цю теорію: фігурки, що нагадують сучасного чіхуахуа, виявлені в руїнах Чолули – міста, збудованого приблизно у 300 році до нашої ери. Крім того, у мексиканських похованнях знайдено кісткові рештки маленьких собак із характерною структурою черепа – так само куполоподібною, як у породи сьогодні.

Назва ж порода отримала від мексиканського штату Чіхуахуа, де у другій половині XIX століття американські торговці вперше масово придбали цих собак і вивезли до США. Перша офіційна реєстрація в Американському клубі собаківництва відбулася у 1904 році – тоді пса на ім'я Мідгет став першим задокументованим представником породи.

Зовнішність

Головна відмінна риса чіхуахуа – граничний мінімалізм у розмірах. Згідно зі стандартом Міжнародної кінологічної федерації, маса дорослої тварини не повинна перевищувати 3 кілограми, а ідеальною вважається вага від 1,5 до 2,5 кг. Зріст у холці становить лише 15–23 сантиметри – менше, ніж висота стандартної обідньої тарілки.

Порода існує у двох різновидах за типом шерсті:

• короткошерстий – з гладким, щільно прилеглим покривом і мінімальними вимогами до догляду;
• довгошерстий – з м'якою, злегка хвилястою шерстю і характерними «бахромами» на вухах, лапах та хвості.

Обидва різновиди повністю рівноправні за стандартом і можуть народжуватися в одному посліді. Забарвлення надзвичайно різноманітні: від суцільного чорного, білого, шоколадного чи кремового до плямистого, тигрового і «мерль» – мармурового візерунку з розмитими плямами.

Характерна куполоподібна форма черепа і великі, широко розставлені вуха – видова «візитівка» породи. У деяких собак на тімені зберігається «тім'ячко» – незаросла ділянка черепа, аналогічна дитячому тім'ячку у немовлят. Це нормальна анатомічна особливість, але вона вимагає обережності: удар у це місце може призвести до серйозної травми.

Характер

Якщо очікувати від чіхуахуа покірної декоративної прикраси – розчарування гарантоване. Ці тварини мають яскраво виражену особистість: вони сміливі, допитливі, ревниві й напрочуд наполегливі у досягненні бажаного. Поведінковий феномен, відомий як «синдром маленького пса», найчастіше саме у цих собак проявляється найвиразніше – вони схильні компенсувати розмір гучним голосом і задерикуватістю.

Однак є й зворотний бік: до свого господаря чіхуахуа прив'язується настільки міцно, що психологи поведінки тварин нерідко порівнюють цей зв'язок із відносинами «тінь і людина». Пес буквально повсюди слідує за улюбленою особою, ревнує до інших членів родини і демонструє виразний дискомфорт, коли власник надовго зникає. Саме через таку прив'язаність порода погано переносить самотність: залишений на цілий день наодинці собака може розвинути деструктивну поведінку або хронічну тривожність.

До чужих людей чіхуахуа ставляться з підозрою і рідко допускають фамільярності при першому знайомстві. Зате в колі перевірених людей вони розкриваються як грайливі, ніжні і кумедні компаньйони з неймовірним почуттям гумору.

Інтелект і навчання

Чіхуахуа значно розумніший, ніж прийнято вважати, і це підтверджують цілком конкретні факти. У відомому рейтингу кінолога Стенлі Корена, де оцінювалася здатність порід до навчання, ці собаки посіли 67-е місце зі 138 – середній результат, але значно кращий, ніж у багатьох «робочих» порід. При цьому дослідники зазначали, що чіхуахуа часто не демонструє знань навмисно, а не через нездатність їх засвоїти.

Навчання цієї породи має свою специфіку. Ключові принципи такі:

1. Сесії повинні бути короткими. Оптимальна тривалість одного заняття – 5–10 хвилин, адже довша робота призводить до перевтоми і втрати концентрації. Краще провести три коротких заняття впродовж дня, ніж одне тривале.
2. Виключно позитивне підкріплення. Фізичне покарання навіть у найлегшій формі руйнує довіру і провокує захисну агресію. Маленькі смаколики – наприклад, шматочки відвареної курятини розміром із горошину – працюють як потужний мотиватор.
3. Послідовність без винятків. Якщо сьогодні дозволити запригнути на диван, а завтра сварити за те саме, пес дуже швидко зробить висновок, що правила – умовність. Уся родина повинна дотримуватися однакових правил без відступів.
4. Соціалізація з першого місяця. Цуценя слід знайомити з різними звуками, поверхнями, людьми і тваринами у віці від 3 до 12 тижнів. Пропущений цей період майже неможливо компенсувати пізніше – пес виросте тривожним і надмірно реактивним.

Правильно навчений чіхуахуа засвоює базові команди за 15–20 повторень – це дуже гідний показник.

Здоров'я

Тут порода приємно дивує: тривалість життя чіхуахуа становить від 14 до 18 років, а деякі особини доживають і до 20. Для порівняння – середній вік великих порід рідко перевищує 10–12 років. Документально підтверджений рекорд довгожительства серед чіхуахуа належить псу на ім'я Мегабайт, який прожив 20 років і 265 днів.

Попри загальне довголіття, порода схильна до певних захворювань, про які власник зобов'язаний знати:

• гідроцефалія – патологічне накопичення рідини у черепній порожнині, найчастіше вроджена;
• колапс трахеї – характерна проблема дрібних порід, що виявляється хронічним кашлем;
• гіпоглікемія – різке падіння рівня цукру в крові, небезпечне насамперед для цуценят;
• патологія надколінника – вивих колінної чашечки, що зустрічається у 5–10% особин породи;
• хвороби зубів – через невеликий розмір щелепи зуби часто ростуть скупчено, що провокує карієс і пародонтоз.

Щоб підтримати здоров'я пса, ветеринари рекомендують чистити зуби щонайменше тричі на тиждень і проходити профілактичний огляд у клініці двічі на рік.

Утримання і догляд

Невеликі розміри не означають відсутності потреб – цей міф коштував здоров'я багатьом тваринам. Чіхуахуа потребує щоденних прогулянок по 20–30 хвилин, а також активних ігор у приміщенні. Без фізичного та розумового навантаження він швидко набирає зайву вагу, а ожиріння для дрібної породи є серйозним ризиком для серця і суглобів.

Харчування варто організовувати відповідально. Добова норма для дорослого пса вагою 2 кг становить приблизно 100–120 калорій – це значно менше, ніж здається. Один шматочок сиру чи кілька печивинок здатні перевищити денну норму на 20–30%. Саме тому ветеринари категорично не радять «пригощати» цих собак зі столу.

Особливу увагу слід приділити терморегуляції. Чіхуахуа погано переносить холод через мінімальну жирову прошарок і невеликий об'єм тіла – при температурі нижче +10°C йому необхідний одяг. Це не примха власника, а фізіологічна необхідність.

Порода в культурі і сучасному житті

Чіхуахуа давно став символом певного стилю життя – і не завжди справедливо зведеного до образу «сумочного пса». Голлівудські зірки на кшталт Пер Хілтон із її знаменитим Тінкербелл або Брітні Спірс дійсно зробили породу модним аксесуаром у 2000-х. Проте за цим блискучим образом стоїть тварина з набагато глибшою сутністю.

Чіхуахуа знімалися у понад 30 великих рекламних кампаніях по всьому світу. Мережа Taco Bell з 1997 по 2000 рік використовувала говорячого пса цієї породи як офіційний маскот – і ця реклама увійшла до списку найвпізнаваніших у XX столітті за версією журналу «Advertising Age».

У сучасній кінології порода стабільно входить до топ-10 найпопулярніших у США, Великій Британії і Японії. В Україні попит на чіхуахуа також зростає: за даними Українського клубу собаківництва, порода вже кілька років поспіль посідає місце в п'ятірці найбажаніших серед міських мешканців.

Чіхуахуа – це порода, яку легко недооцінити і дуже важко потім уявити своє життя без неї. Той, хто одного разу заводить цього крихітного пса, зазвичай залишається відданим породі на все подальше життя – і це красномовніше за будь-які характеристики. Попри мініатюрність, такий собака займає в серці господаря місце, непропорційно велике порівняно зі своїми фізичними розмірами. Головне – підійти до вибору свідомо, вивчити особливості породи і бути готовим до стосунків, у яких маленький партнер нерідко диктує власні умови. А тоді – отримати компаньйона, який відплатить абсолютною і беззастережною любов'ю.