Чау-чау

Погляд чау-чау зупиняє людей на вулиці частіше, ніж погляд будь-якої іншої породи. Не через агресію і не через незвичну поведінку – просто тому, що перед тобою стоїть щось, що важко однозначно класифікувати: лев, ведмідь, дух із давнього китайського живопису? Ця порода існує вже понад дві тисячі років і весь цей час зберігала одну незмінну рису – абсолютну впевненість у власній значущості, що не потребує ні доказів, ні схвалення.

Походження

Чау-чау є однією з найдавніших порід на землі – і це твердження підкріплене не романтичними легендами, а конкретними генетичними даними. Дослідження журналу «Science» 2004 року включило породу до групи чотирнадцяти найдавніших, чий геном зберіг найменше змін відносно спільного предка всіх сучасних собак. У цій же групі – акіта, маламут і сибірський хаскі.

Китайські хроніки описують собак, що нагадують чау-чау, ще за часів династії Хань – приблизно 200 рік до нашої ери. Однак деякі дослідники знаходять зображення, схожі на породу, на керамічних виробах ще давніших епох. Порода використовувалася надзвичайно різноманітно: як мисливський пес і пастух, як охоронець і – найбільш болісний факт – як джерело їжі і хутра у часи голоду. Цей останній аспект китайської біографії породи є частиною її реальної історії, що не варто замовчувати.

До Великої Британії порода потрапила у кінці XVIII століття на торгових суднах – слово «chow-chow» у морському сленгу того часу означало різноманітний дрібний вантаж із Китаю, і собаки отримали цю назву просто як частина «вантажу». Справжню популярність у Європі порода здобула після того, як королева Вікторія – незмінний кінологічний законодавець смаків вікторіанської Англії – завела собі чау-чау у 1865 році. Британський клуб собаківництва визнав породу у 1894 році, американський – у 1903-му.

Зовнішність

Чау-чау є твариною, чий вигляд поєднує кілька несподіваних елементів у єдине ціле настільки органічно, що результат виглядає як щось абсолютно природне. Компактне, квадратне тіло із масивним кістяком і щільною мускулатурою несе велику округлу голову, оточену пишною гривою, – саме ця грива надає породі левиного силуету, що і дав їй одну з найвідоміших китайських назв: «лев-собака».

Кобелі важать від 25 до 32 кілограмів при зрості 48–56 сантиметрів у холці, суки – 20–27 кг при висоті 46–51 см. Морда середньої довжини, широка і масивна, із характерними глибокими зморшками на лобі. Очі невеликі, глибоко посаджені і мигдалеподібні – вони надають морді виразу зосередженої задумливості, що нерідко сприймається як суворість або неприступність.

Головна анатомічна особливість, що відрізняє чау-чау від усіх інших порід світу, – синьо-чорна мова і ясна. Ця риса є обов'язковою вимогою стандарту і єдиною у своєму роді: лише чау-чау і шарпей мають таке забарвлення ротової порожнини серед усіх порід. Цуценята народжуються з рожевою мовою, що темніє протягом перших місяців.

Задні кінцівки мають мінімальний кут у колінному суглобі – так звана «пряма» постановка, що надає ходу породи характерної «ведмежої» скутості. Ця анатомічна особливість є нормою для чау-чау і одночасно є причиною специфічного грубуватого руху, що відрізняє породу від більш елегантних ходів.

Шерсть існує у двох офіційних варіантах:

• довгошерстий – густий, прямий і стоячий покрив із рясною гривою навколо голови і шиї;
• короткошерстий – щільний, жорсткий і рівномірний по всьому тілу, без вираженої гриви.

Стандарт визнає п'ять забарвлень:

• руде – від світло-кремового до насиченого каштанового відтінку;
• чорне – суцільне і насичене;
• блакитне – металево-сизий тон;
• кремове – ніжний теплий відтінок;
• цинамонове – рідкісний світло-коричневий варіант.

Характер

Власники чау-чау відповідають на питання про характер породи по-різному – але майже завжди використовують одне і те саме порівняння: кішка. Порода є незалежною настільки, що це здивує навіть людей із досвідом утримання інших самостійних порід. Чау-чау не прагне до постійного контакту, не бігає по п'ятах і не демонструє захвату від кожного повернення господаря додому – він просто є поруч, тихо і незворушно, як предмет інтер'єру, що вирішив бути живим.

Ця стриманість не є холодністю або байдужістю – вона є формою прив'язаності, властивою саме цій породі. Чау-чау глибоко прив'язується до «своїх» людей, але виявляє цю прив'язаність тихо і вибірково: він може прийти і лягти поруч без жодного запрошення, але ніколи не буде нав'язувати контакт. Господарі, що розуміють і поважають цю особливість, описують стосунки з породою як одні з найглибших і найзмістовніших у своєму житті із собаками.

До чужих людей порода ставиться з підозрілістю, що межує з ігноруванням. Чау-чау не є агресивним щодо незнайомців у типовому розумінні – він просто не визнає їхнього існування достатньо значущим, щоб реагувати. Ця демонстративна байдужість є, мабуть, найточнішим виразом характеру породи: все, що не стосується «своїх», не заслуговує на увагу.

Із дітьми стосунки залежать від того, наскільки дитина здатна поважати кордони тварини. Чау-чау не є породою, що терпить фамільярність – він чітко позначає власний простір і реагує на порушення без попередження. Тому порода категорично не рекомендується для родин із маленькими дітьми.

З іншими тваринами ситуація є схожою: виражений домінантний інстинкт і природна незалежність роблять введення чау-чау до мультисобачого домогосподарства складним завданням, що вимагає ретельної і тривалої соціалізації.

Інтелект і навчання

За рейтингом Стенлі Корена чау-чау посідає 76-е місце серед 138 порід – результат, що закономірно відображає не рівень інтелекту, а рівень готовності цього інтелекту служити людським цілям. Порода є кмітливою і спостережливою: вона тонко зчитує ситуацію, запам'ятовує закономірності і демонструє чітке розуміння наслідків власних дій. Складність – у тому самому, що і у шарпея або кішки: чау-чау самостійно вирішує, чи варто демонструвати ці здібності.

Навчання породи є завданням для досвідчених і терплячих господарів:

1. Прийняти незалежність як незмінну і непереборну рису, а не ваду характеру. Намагатися зробити з чау-чау слухняного виконавця команд у стилі лабрадора – означає гарантовано зазнати поразки і паралельно зіпсувати стосунки з твариною. Реалістична мета – навчити пса поважати ключові межі і виконувати критичні команди безпеки.
2. Ніколи не використовувати примус або фізичний вплив. Чау-чау реагує на тиск закритістю або захисною агресією – і жоден із варіантів не є вирішенням проблеми. М'яка наполегливість, позитивне підкріплення і щира повага до темпу тварини є єдиними інструментами, що дають результат.
3. Починати соціалізацію у перші тижні і продовжувати її системно протягом усього першого року. Природна підозрілість породи без ранньої соціалізації трансформується у жорстку і непохитну закритість щодо всього незнайомого – і це є серйозною проблемою для великої і фізично потужної тварини.
4. Будувати навчання на взаємній повазі, а не на ієрархії. Чау-чау не визнає домінування заради домінування – але поважає послідовну і впевнену людину, що ставиться до нього з відповідною серйозністю. Стосунки «партнери», а не «господар і підлеглий», дають значно кращі результати.

Здоров'я

Середня тривалість життя становить 9–15 років із досить широким діапазоном, що залежить від лінії і якості розведення.

Найпоширеніші захворювання такі:

• дисплазія кульшових і ліктьових суглобів – зустрічається часто через специфічну «пряму» постановку задніх кінцівок;
• ентропіон – завернення повіки всередину, що спричиняє подразнення рогівки і нерідко потребує хірургічного втручання;
• гіпотиреоз – порушення функції щитовидної залози, особливо поширене у породи;
• пемфігус – аутоімунне захворювання шкіри, специфічне для чау-чау;
• брахіцефальний синдром – помірно виражений через будову черепа, але присутній у значної частини особин;
• ожиріння – при недостатньому навантаженні і надмірному годуванні розвивається швидко.

Гіпотиреоз є, мабуть, найпоширенішою ендокринною проблемою серед усіх порід, але у чау-чау зустрічається з особливою частотою. Симптоми – збільшення ваги без змін у раціоні, млявість, погіршення якості шерсті і непереносимість холоду – нерідко сприймаються власниками як природна флегматичність породи і залишаються без ветеринарної уваги. Щорічний аналіз рівня тиреоїдних гормонів після п'яти років є важливим елементом профілактичного обстеження.

Догляд і утримання

Довгошерстий чау-чау потребує розчісування двічі-тричі на тиждень у звичайний час і щоденного ретельного догляду під час линяння. Густа грива навколо голови і шиї є найбільш схильною до ковтунів ділянкою і потребує особливої уваги. Купання раз на три-чотири тижні є достатнім.

Фізичне навантаження є помірним: дві прогулянки по тридцять-сорок хвилин щодня відповідають потребам більшості дорослих особин. Порода є значно менш активною, ніж більшість порід схожого розміру, і це є однією з причин її популярності у міських умовах. Через «пряму» постановку задніх кінцівок тривалий біг є небажаним – він навантажує суглоби непропорційно і прискорює розвиток дисплазії.

Спека є серйозним ворогом для породи з таким густим покривом. При температурі вище двадцяти п'яти градусів прогулянки переносять на ранній ранок або пізній вечір, а доступ до прохолодного місця є обов'язковим.

Чау-чау у культурі

Порода залишила виразний слід у мистецтві і культурі різних епох. Китайські скульптури «собак-фу» – пари кам'яних левоподібних тварин, що охороняють входи до храмів і палаців, – є стилізованим зображенням саме чау-чау. Ці скульптури є одним із найпоширеніших символів китайської архітектури і присутні буквально по всьому світу.

Зігмунд Фрейд, відомий своїм пристрасним захопленням чау-чау, мав кількох собак цієї породи і, за свідченнями колег, брав їх на окремі терапевтичні сесії – він вважав, що присутність пса заспокоює пацієнтів і знижує тривожність. Його улюблений чау-чау на ім'я Йофі був постійним учасником аналітичних сесій протягом кількох років. Марта Фройд описувала у листах, що чоловік ставився до своїх собак із ніжністю, що рідко виявлявся публічно.

Серед сучасних відомих власників породи – Джастін Тімберлейк, Леді Гага і президент США Кельвін Кулідж, що мав чау-чау у Білому домі ще у 1920-х роках.

Чау-чау підходить не кожному – і сама порода, здається, прекрасно це усвідомлює і анітрохи не переймається. Людині, що шукає відданого виконавця або активного грайливого компаньйона, варто звернути увагу на інші породи. Натомість той, хто здатний оцінити незалежний характер, неквапливу гідність і глибоку прив'язаність, що не потребує гучних виявів, знаходить у чау-чау одного з найоригінальніших і найзмістовніших компаньйонів у всьому кінологічному світі – тварину, що не змінилася за дві тисячі років і не збирається змінюватися.